Недавно длинной мне казалась жизнь,
Казалось, что успеть могу так много...
Ведь впереди огромная дорога:
Иди, живи, не торопись!...
Откладывала я дела на завтра:
Успею, сделаю, схожу потом,
Потом скажу "Прости!", потом покаюсь,
И к Богу тоже я приду потом.
Потом, когда в ногах не будет силы,
Когда морщинками покроется лицо.
Ну, а пока мы молоды, красивы -
Зачем нам Бог? И так нам хорошо!
Но оглянись вокруг, подумай,
На кладбище ты средь могил пройдись,
Там жизнь людская, словно на ладони,
Ты только в фотографии вглядись...
Кругом увидишь молодые лица,
Застывшие в улыбке навсегда,
Ведь и они прийти потом хотели,
Когда нежданно к ним пришла беда.
К одним - война, к другим - наркотик, драка,
Вот тот - на скорости в фонарный столб влетел,
Они любили жить, прийти потом хотели,
Никто из них однако не успел...
Мы от рожденья нечисты пред Богом,
А сколько мы грехов за жизнь берем!
Плоды разврата, разные пороки,
Ты посмотри - с чем к вечности идём?
Не тяжела ль тебе такая ноша,
И не пора ли этот камень снять?
У Бога за грехи просить прощенье,
И в покаянье на колени встать?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
